Український рушник: символіка та роль вишитих рушників в народних обрядах та звичаях України | Folkmart™

Культура України сповнена традиціями мистецтва ручної творчості. На одному рівні з вишиванкою стоїть рушник, який здавна вважається шанованим виробом і займає особливе місце у кожній родині та домі. В наших пращурів не було жодного обряду, де б вишитий рушник не брав участі. Народження, хрестини, весілля, поховання супроводжувалися цим особливим атрибутом, який має не тільки естетичне та культурне, а й духовне й містичне значення. Так було здавна і залишається до тепер. Народні майстрині у різних регіонах нашої країни прикрашали полотно складними та виразними орнаментами, дивними візерунками. Вони уособлювали їхню любов до рідної землі, культури, вірувань та кропіткої творчої праці.

Цінність вишитих рушників полягає не лише в художньому оформленні. Знавці бачать, що кольори та стібки поєднуються у певні символи, приховують шифровані послання про життя, світоустрій, людину, її нерозривний та тісний зв’язок поколінь. Вишивка здавна була сакральним та містичним заняттям. Кожен рух голки, вибір ниток, їхнє забарвлення ніколи не були випадковими.

Де та як українці використовували вишиті рушники

У побуті рушники були також дуже поширеними. Вишитий тканий виріб мав оберігати рід, сім’ю від усього недоброго, лихого, сприяти миру та злагоді між рідними. Рушники розміщували на найбільш помітних та почесних місцях, покривали ними ікони, застосовували як святковий елемент вбрання.

В деяких регіонах вишитий рушник використовували як пасок. Він повинен був мати певні символічні візерунки, які були підібрані спеціально для події та конкретної людини. Для таких вишитих пасків-рушників майстрині підбирали особливі, містичні символи: вони вплітались у загальний орнамент та мали притягувати до власника вдачу, щастя, захист від злих сил.

Важливою подією для кожної родини було народження немовляти. Близькі вшановували жінку та малюка, проводили обряди, які повинні були спрямувати всі захисні сили роду на користь дитини. Головним атрибутом у таких дійствах також був рушник. Для вишивки таких рушників жінки обирали символи, які повинні були відводити від малюка недобрі сили та події, хвороби, зурочення, злу долю.

Народні весілля також широко використовували цей текстильний атрибут. Сватання, заручини, каравайний обряд, благословення батьків, обдарування – кожен крок майбутньої пари та їхніх родичів, сватів супроводжувався присутністю щедро прикрашеного святкового атрибута.

Ритуальний елемент мав велике значення: коли дівчина була згодна вийти за парубка, вона мала пов’язати сватам, котрі прийшли до неї у хату, рушники, які вона власноруч вишила заздалегідь, як частину приданого. Також на вишитому полотні підносили хліб із сіллю на знак гостинності. У деяких областях України обряд заручин також супроводжувався пов’язуванням рук молодих. Цей обов’язок на себе брав сільський голова чи староста. Коровай також накривали зверху рушником, на нього наречений та дівчина клали руки, потім приєднувались родичі.

Які символи використовували для вишитого рушника?

Кожен елемент візерунка рушника був вплетений у загальну ідею та мав спеціальне призначення. Українці вірили, що цей знак зможе принести певні щедроти, наділити людину бажаними характеристиками:

Сонце, Вода. Поширений та неодноразово використовуваний елемент. Для наших пращурів ці стихії були провідними, підтримували існування всього на землі, мали величезне значення у змінах циклів року, сезонних святах. Вода уособлює материнську енергію, Сонце – Батька (у вишивці це восьмикутна квітка, розетка). Вода зображувалась у вигляді згорнутого з двох сторін вужа.
Матір. Для кожної дитини сила родини, материнської любові, молитви мами за своє дитя є найбільшим оберегом. Знак, який уособлює його – восьмикутна квітка або зірка, оточена гірляндою. Вона прославляє Матір, її роль у родині, для продовження та збереження єдності, цілісності роду.
Листя хмелю. Це чіпка, зелена рослина, яка у багатьох регіонах нашої країни належить до молоді. Любов, запал юності, активний розвиток, життя. Орнамент хмелю нагадує поєднання води (хвилястої лінії) та грона винограду, частково має спорідненість. Хміль був атрибутом весільних рушників, передавав природну течію, молоду родину.
Ружа, троянда. Цю квітку завжди любили в Україні, вважали її прямим символом Сонця, а червоне забарвлення нагадувало кров. Квіткові орнаменти, доповнені листям троянди, являють замкнені смуги, сформовані у вінок. Він не має початку та кінця, як і цикл життя. Геометричне зображення вінка могло також означати сузір’я в небі.
Калина. Один з найголовніших орнаментів для рушника, що оберігає дім, родину. Дерево завжди садили у дворі чи біля нього. Грона калини символізують здорову, міцну сім’ю, рід. Так прикрашали весільні рушники, вишиванки для чоловіків і жінок. Червоні кетяги легко впізнати серед численних варіантів, незалежно від регіону, звідкіля походить вишиванка, рушник.
Дуб. В українських прадавніх віруваннях Перун вважався найсильнішим, грізним богом. Це дерево – його символ. Означає чоловічу енергію, міць, непереможність, витривалість, волю. Парубки, чоловіки часто прикрашали одяг, предмети побуту, аксесуари цим знаком.
Мак. Один із найпотужніших захисних атрибутів проти зла, «недоброго погляду», зурочення, інших бід. Виріб із цими квітами мав уберігати дім і його мешканців від різноманітних неприємностей та небажаних гостей. Дія оберега поширювалась на все господарство, тварин, подвір’я. В орнаменті зустрічаються коробочки з насінням, квіти, листочки, бутони. Для квітки характерне і більш сумне значення: червоний колір – кров воїнів на полі бою.
Вазон із квітами, символ Берегині. Українські вишивальниці часто застосовували його у роботах. Вазон з квітами, рослинами, пташками й Берегинею зустрічається на виробах в різних куточках країни. Жінки передавали через нього цілющу силу, охоронну магію, комбінували червоні та чорні нитки.
Виноград. Більш характерний для центральної частини території. Великі соковиті грона вишивались для того, аби залучити добрі сили, знайти пару, створити власну сім’ю. Дівчата та жінки надавали цій рослині характеристики краси, молодості, добробуту. Розгалужені гілки нагадували родовід.
Лілія. Жіночий символ, означає дівочу цноту, невинність, чарівність, красу. Часто до квітів приєднуються лебеді, пара птахів. Це щира любов, вірність, відданість. Зазвичай майстрині в українській культурі відображували квітку у потрійній формі (бутон, листя, суцвіття) – уособлення циклу відродження.
Геометричні зірки. Часто наносились на край вишиванки, низ полотна. Старий порядок, вічність, гармонія всесвіту, нагадування, що люди живуть під владою вищих сил, могутніх і мудрих.
Ромби. Сильний захисний оберіг, поширений елемент орнаменту, приносить удачу. Один з атрибутів богині Землі, його сили спрямовані на підвищення родючості. Ці властивості зробили візерунок популярним.

Сьогодні майстрині ретельно вивчають ці особливості, дотримуються сакральної символіки, підбирають кольори відповідно до мети та події, де буде використовуватись рушник. Окрім монохромних, червоно-чорних варіантів можна зустріти білі, вишиті білим шовком, золотом.

Кольори ниток

Наші пращури володіли таємними знаннями про вплив кольору на людину, навколишній світ, тому для декорування предметів одягу, побуту, святкового приладдя їх обирали так само уважно, зважено, як і фігури, символи, знаки. Сьогодні можна знайти нитки будь-яких кольорів та вишити барвисті полотна на свій смак, якщо ви прагнете просто створити художній виріб без «підтексту». Але вишивальниці, котрі наслідують прадавні традиції народної культури, використовують лише певний набір кольорів:

білий – це поєднання всього спектру веселки, фон для ніжних візерунків. Означає світло, енергію, силу самого життя, чистоту (духовну, фізичну), добрі помисли, захищає власника;
чорний – неоднозначний. Характерний для ритуалів, пов’язаних зі смутком. Але він також уособлює мудрість, накопичені знання, землю, добробут, родючість, багатство;
червоний – краса, свято, сила сонця, кров, сімейні та кровні тенета. Колір для святкування, має яскравий вигляд, приваблює увагу. Найчастіше він зустрічається на дитячих та юнацьких вишиванках. Оберегу властиві активність, сила, підживлення;
синій – єднання протилежностей, комбінація вогню та води, чоловічого та жіночого. Поширений як колір для підкреслення основного тону. Монохромні зустрічаються досить рідко, більш поширена червоно-синя гама;
жовтий та золотий – сонце, добробут, багатство, небесний вогонь, що зігріває та пробуджує усе навкруги. В наших традиціях вишивати лише жовтими відтінками не прийнято, цей колір доповнює інші (червоний, чорний, білий). Золото було притаманне лише дуже заможним людям, зустрічалось на текстильних предметах побуту та одязі.

Кожна родина України хоч раз на власні очі бачила справжній вишитий рушник або має такий, переданий минулими поколіннями у спадок. Такі реліквії зберігаються в сім’ї на особливому місці, за ними регулярно доглядають, провітрюють полотно на свіжому повітрі, уникаючи прямих сонячних променів, аби зберегти кольори ниток та уникнути пересихання натурального льону або бавовни. Якщо виникає потреба випрати полотно, це дозволено робити руками без тертя, у теплій воді (30-40 градусів), без використання їдких хімічних та засобів, що відбілюють. Рушник замочують приблизно на 30 хвилин, обережно виймають та повторюють декілька разів.

Сучасні вишивані рушники

Мистецтво поступово відроджується та виходить на новий рівень. Увага та підвищений інтерес до української культури не тільки в межах держави, а й поза її кордонами, робить вишиванки та рушники шанованим, статусним та бажаним подарунком. Знову входять у моду декоративні візерунки та елементи прадавніх часів, які часто зустрічаються на сорочках, сукнях, сумочках. Чимало родин повертає у свої домівки традицію вішати ікони, над якими кріпиться святковий рушник – символ безперервності життя, дороги, обережної сили роду, духовної традиції та спадщини.