Традиційні українські обереги та символи українського народу

Українці щиро вірять у вищі сили. З давніх часів у обрядах і повсякденному житті вони покладалися на них. Наші пращури вклонялися стародавнім богам і довіряли їм своє життя, просили про допомогу у різних справах, але головним залишалось прохання про захист. Поступово виникло багато різних предметів, символів, котрі мали захисне значення, дарувались, зберігались в хаті, їх носили при собі, клали в колиску немовляти. Заступництво вищих сил давало людям наснагу, бажання боротися. Обереги можна знайти в кожній області нашої країни. Вони оточувалися містичним символізмом, легендами.

Предмети та символи поколіннями зберігались у сім’ях. Вишиванки, рушники, жорна, піч, ковдри, ікони та багато інших елементів побуту набували сакрального значення. Наші предки звертались до них у важкі часи, перед важливими подіями (весілля, народження дитини, сватання, похід на війну, подорож на чужину). Добро, милосердя, любов, захист від чужого злого ока, ворожих нападів були та залишаються головними темами, для яких створюється український оберіг.

Як українці вплітали захисне значення в елементи одягу. Український оберіг у повсякденні

Прикраси, взуття, різноманітний святковий і повсякденний одяг були невіддільними елементами побуту українців в усі часи. Окрім практичних завдань, вони також втілювали певну символіку. За прадавніми віруваннями, обережні елементи повинні супроводжувати людину всюди, бути її «захисною оболонкою». Для цього використовували прикраси, оздоблення, вишивку. Елементи, які приймали форму кола, червоний колір повинні створювати захисний бар’єр і сховати власника, нейтралізуючи «дурний» погляд і дії темних енергій. Важливим було все: форма, спосіб вдягання, забарвлення, візерунок й інші нюанси:

1. Сорочка набула магічного змісту, починаючи з процесу її створення, оздоблення вишивкою – до способу одягання, носіння. Система рухів і дійств досить чітко визначена, мала обрядову форму. На весіллі молода дарувала своєму нареченому сорочку, вишиту власноруч. Виріб мав особливу форму візерунків. Під час рукоділля дівчата повинні помолитися і попросити заступницю жіночої долі, святу П’ятничку, допомогти у справі. Процес оздоблення супроводжувався піснями. Вважалось, що мелодія також додає магічної сили сорочці та майстрині, сприяє довголіттю, щасливій долі, світлому майбутньому, міцному подружжю. Мережива на горловині та рукавах захищали від злого ока та духів. Виготовляти сорочку рекомендувалось тільки у четвер, цей день вважався більш легким, вдалим для шиття. «Четвергова сорочка» має особливе місце серед усіх елементів одягу, як звичайних, так і обрядових.
2. Намисто. Ця прикраса має містичне значення, з першого дня народження батьки готували для маленької дівчинки особливий оберіг у вигляді іменинного амулета. Він передавався у спадок по жіночій лінії. У давнину вірили: кожна наступна ланка роду збільшує магічний сенс прикраси. Намисто за формою нагадує замкнене коло, вінець. Такий символ є одним з найдавніших в українській символіці. Його можна зустріти у писанках, на рушниках, в килимарстві та інших видах прикладного мистецтва. Намисто призначене особисто для конкретної людини, його не можна позичати. Прикраса набула тотемного сенсу та передавала особисту енергетику власника тому, кому він забажає залишити корали. Про намисто в народі й досі існує чимало мудрих приказок.
3. Вінець. Має символіку поєднання двох доль. Прикраса уособлює сонце, його життєдайну силу, захист, нескінченності життя, цикл смерті та відродження. Вінки живих квітів відганяли темряву, злі погляди, зурочення, оберігали від чужої заздрості, ненависті та помислів. На людях молоді українки майже завжди ходили у вінках і каблучках. Обрядові віночки завжди стояли у хаті на покутті, захищаючи мешканців, дітей, і передавали їм молитви батьків.
4. Хустка. Призначення багато в чому змінювалось залежно від кольору та вишитого візерунка, котрий виконувався золотими нитками, сріблом, шовком. Хустку дівчина дарувала своєму коханому, коли він йшов у похід. Вона захищала воїна, була символом вірності, любові. У обряді поховання козака цей виріб також займав особливе місце.
5. Обручка. Прикраса служила не тільки для обміну під час весілля. Вона означала святість союзу, вічне кохання, вірність, символізувала постійну присутність думками зі своєю «половинкою». Молоді дівчата вірили, якщо вони доторкнуться до обручки нареченої на чужому весіллі, то й собі скоро знайдуть щастя: зустрінуть судженого та скоро вийдуть заміж. Наші предки вірили: через обручку кожному у парі передається захисна сила любові, думки про коханого або кохану відвернуть неприємності, небезпеку та біди, захистять у дорозі, допоможуть швидко повернутись додому цілим і неушкодженим.
6. Ляльки-мотанки, ляльки з соломи. Сьогодні цей захисний символ переживає друге народження, його часто можна зустріти та придбати у традиційному народному виконанні, з тканин, стразів, у вигляді брошок, амулетів, медальйонів. Берегиня є жіночим божеством, захисницею усього живого на землі, людини, природи, уособлює добро, милосердя, призначена для охорони дому, майна, того, кому вона буде подарована. Мотанки є справжнім витвором мистецтва. Силует ляльки досить умовний, кожен може додати власні творчі нотки у процесі виготовлення, але є кілька обов’язкових елементів. Голова, тулуб, обличчя не мають рис, деталей, часто замість очей і носа можна побачити хрест із ниток. Це робиться для того, аби в оберіг не поселився злий дух, він не став вмістилищем темних сил і магії. Як матеріали використовували солому, сіно, нитки, трава, бадилля кукурудзи, ганчірки. Виріб мав оберігати душу людини, захищати її, знищуючи намагання темного світу захопити та підкорити божественний дар, іскру, яка є в кожній людині. Ляльку виготовляла мати для доньки, дарувала український оберіг на весілля, аби та отримала щасливий шлюб, батьківське благословення, народила здорових дітей. Хрест на обличчі мотанки означає поєднання чоловічого (вертикальна лінія) та жіночого (горизонтальна), перетинання означає продовження роду. Коли народжувалася дитина, ляльку тричі повертали проти годинникової стрілки заговорювали, а потім вкладали у колиску, де спить новонароджений. Обличчя талісмана повинно бути білого кольору. Виріб передавався між поколіннями по жіночій лінії.
7. Писанка. До сьогодні цей український оберіг символізує саме життя. Люди молилися Богу, піднімали руки до неба, просили про захист, допомогу, щасливу долю. Розкрита рука стала символом захисту, домашнє вогнище захищав вуж, а півень мав уберегти оселю. Зображення тварин, Берегині люди малювали на хатах, виробах, символічних предметах, але найбільш значний вплив і захисні властивості вони набували, якщо були намальовані на білому яєчку. Родина, яка мала таку писанку, була захищена, мала щасливу вдачу. Обережним і ритуальним був сам процес розписування. Він проходив тоді, коли всі сплять, біля вогню, у чистій хаті, сама людина теж повинна пройти очищення. Яйце мало бути бездоганним, цілим, домашнім, заплідненим. Варити його не можна. Оберіг зберігається рік до Великодня, потім пишеться нове. Стару писанку потрібно закопати в землю, там, де не ходять люди. Магією писанкарства могли володіти тільки окремі жінки. Цей почесний і священний дар та знання передавались між поколіннями, але освоїти їх могли не всі. Жінка обов’язково мала бути не тільки заміжньою, а й мати «повне життя»: добру, міцну сім’ю з дітьми, чоловіком, щедрий стіл, добробут, порядок у хазяйстві, бути взірцевою господинею.

Ці елементи віками наповнювалися новими сенсами, сакральними знаннями, традиції передавались із трепетом. У сільських хатинках і сьогодні можна знайти обереги у вигляді намиста, сорочок, мотанок, які зберігають не одне століття.

Український оберіг для дому

Хата була не просто житлом, де перебувало кілька поколінь однієї родини. Вона вважалась місцем духовного життя всіх членів сім’ї, місцем, де розв’язувалися важливі питання, відбуваються доленосні події (сватання, весілля, народження). Тому українська хата мала кілька особливих місць для розташування оберегів, ікон і особливих символів, котрі повинні захищати дім та всіх його мешканців. Головними обережними елементами вважалися:

• рушник;
• піч;
• покуть;
• стіл;
• лава;
• скриня;
• колиска.

Рушник передавався у межах роду, зберігався та мав служити символом життєвого шляху, працьовитості, майстерності, охайності господинь. Виріб вішали на видному місці, оздоблювали пишною вишивкою, розміщували над іконами. У сім’ї, де є донька, скриня мала постійно поповнюватись вишиваними рушниками, їх оберігали, показували сватам, гостям, сусідам. Це означало, що дівчина – старанна господиня, майстриня, має терпіння, посидючість, готується вести господарство. Виріб оберігає дім і родину, в якому знаходиться, благословляє, зберігає пам’ять про покоління, близьку людину, має в собі силу нерозривного родинного та шлюбного зв’язку.

Покуть або домашній вівтар займав особливе місце в кожній хаті, яке вважалося священним. Там розташовували ікони, Дідух та інші елементи. Вони зазвичай знаходилися по діагоналі до печі, повинні були «дивитися» на сонце. Покуття завішували спеціальним святковим рушником. Після народження дитини першу купелю проводили також у цьому ритуальному місці. Там збирались усі світлі та наймогутніші енергії, вони мали християнське та дохристиянське походження. Шана та повага до них прищеплювалися дитині змалку.

Піч виконувала функцію оберега, наділялась магічними здібностями, захищала родину та дім. Предки навіть вважали, що у печі живе власне божество, яке необхідно «годувати», шанувати, поважати. Сила вогню могла боротись проти будь-яких темних сил, підтримувала єдність, добробут усієї родини.

Стіл мав священне значення на всіх етапах життя, від хрестин до поминання, був центром, де збирались родичі усіх поколінь, розв’язували питання, приймали гостей. Він мав бути завжди застеленим, з хлібом і сіллю посередині. За стіл не можна сідати неохайним, у поганому настрої, також заборонено сідати до нього спиною. Цей предмет меблів став оберегом, який підтримував родину, допомагав налагоджувати відносини, приносити мир.

Рослини – українські обереги

Рослинний світ нашої землі надзвичайно багатий на різноманітні трави та чагарники, котрі здавна наділялись містичними силами та використовувалися в обрядах. Предки знали: аби в хаті був лад, а зло не змогло проникнути, наробити шкоди, у особливу пору потрібно збирати певні трави, сушити їх та вішати біля дверей, на покуття, біля пічки. Квіти та лікарські рослини приносили найбільшу користь після читання над нею молитви.

Головними зеленими оберегами української культури вважаються:

• дуб;
• липа;
• береза;
• калина;
• верба;
• одолінь-трава;
• полин;
• мальва;
• ружа;
• півонія;
• ромашка;
• любисток;
• волошка;
• безсмертник.

Традиція зберігати великодній віничок верби або вішати букет полину над вхідними дверима зберігається в українських родинах і сьогодні. Верба зберігає містичні властивості цілий рік, потім її потрібно замінити. Старий віничок слід спалити, а попіл висипати там, де не ходять люди.

Українські обереги сьогодні

Попри те, як розвинулись технології сьогодні, яких висот досягла наука, люди продовжують вірити та відчувати у своєму житті вплив невидимих сил, вищих покровителів, які допомагають у складних ситуаціях, відповідають на молитви, захищають дітей, родину, дім від негараздів, дарують легку дорогу та спрощують розв'язання важливих питань. Працює це чи ні – вирішувати кожному для себе, але існування традицій та містичних вірувань у сучасному суспільстві говорить про те, що вони мають під собою фактичне підґрунтя.