folkmart.ua - інтернет-магазин українських сувенірів. Мережа магазинів українських сувенірів. Великий вибір вишиванок, виробів з петриківським розписом, глиняного посуду, рушників та інших сувенірів. Українські сувеніри та подарунки folkmart.ua Магазин Folkmart
вулиця Старосільська, 1Е 02125 Київ UA
Monday-Friday 9am-6pm 0-800-333-177 044-334-31-77
Рейтинг: 4.8 / 5 Відгуків: 266
UA
RU
00

Український розпис та його символіка

Український розпис – це не лише техніка декорування, але й жива частина національної ідентичності, виткана з тисяч років історії та культурних традицій. Колоритні візерунки, наприклад, популярний петриківський розпис, які прикрашають українські вироби ручної праці, несуть у собі глибокий смисл та символіку, що відображає багатство та різноманіття української культури.

У цій статті ми подорожуємо світом українського розпису, розкриваючи його таємниці та поглиблюючи розуміння важливості цього мистецтва. Український розпис – це не просто засіб прикрашання, але й мова, якою виражається національна душа та спадщина.

Історія та виникнення розпису в Україні

Український розпис – це культурний скарб, що пройшов довгий шлях розвитку, починаючи з глибокої давнини та пристосовуючись до змін у культурному середовищі. Його історія – це захопливий шлях розвитку мистецтва, пов'язаного з національною самосвідомістю та вірою українського народу.

Перші згадки про розпис в Україні належать часам Київської Русі. Зокрема, це стосується фресок Київської Софії, де київські майстри вже в XI столітті втілювали на стінах церкви витончені візерунки та релігійні сюжети.

З розвитком національної культури та формуванням етнічних особливостей, розпис виявився в центрі уваги народних майстрів. В селах та містах України почали виникати майстерні, де розпис виготовлявся на різних побутових та релігійних предметах.

На протязі століть розпис розвивався в різних регіонах України, набуваючи унікальних особливостей. Майстри різних регіонів передавали свою унікальну традицію наступним поколінням.

Традиції настінного розпису

Розписування стін – традиція, що своїм корінням сягає глибокої давнини, але саме точне визначення її витоків залишається таємницею часу. Хоча існують легендарні оповідання про будинки, укриті фресками, і археологічні розкопки в будівлях київського регіону IX-XII століть, де виявляються залишки фресок, – все це залишає туманним питання про те, коли саме зародилася ця традиція.

У період 19-го – початку 20-го століть мистецтво розпису стін стало неабияким плодом культури України, про що говорять дослідження культурного життя різних куточків країни. Воно відображається в літературі, яка описує селянський побут того часу, що підтверджує його широке поширення в українському суспільстві.

Існує гіпотеза, що стіновий розпис виник і розвивався як втілення уявлення українців про оточуючий світ, яке вони виражали через магічні символи та аграрно-побутові знаки. Поступово сакральне навантаження поступово відходило від зображень, дозволяючи орнаментальному та декоративному живопису розвиватися на тому ж полі, але з новим, більш вишуканим наповненням. У XIX столітті стіновий розпис вже втрачає своє первісне культове та обрядове призначення, перетворюючись на виключно орнаментальну прикрасу простору.

Розпис стін з'явився значно пізніше інших видів декоративно-прикладного мистецтва, таких як виготовлення писанок, вишивка, виготовлення кахлів, килимів та тканей. Тому він вбирає у себе традиції та елементи, які притаманні цим видам мистецтва, і взаємодіє з ними через свою унікальну інтерпретацію. Стіновий розпис іноді виступав як альтернатива звичним методам оздоблення сільських будинків, а іноді взаємодіяв із ними, надаючи архітектурним формам та конструкціям певної виразності та краси.

Техніка виконання настінного розпису

Жодного ескізу для майбутнього твору не існувало; розпис не розподілявся на частини та не мав чіткого плану підготовки. Його виконували відразу, або лише оновлювали малюнок, який був перед цим. Цей процес відбувався двічі на рік і завжди пов'язувався із весняними та осінніми святами.

Фарби для настінного розпису

Фарби для розпису звичайно мали природне походження. Це могли бути ягоди бузини, сажа, сік лободи, відвар лушпиння цибулі, вишневий сік або шовковичний, пелюстки соняшника, або анілінові фарби, різноманітні глини. Інколи сік рослин змішували з білою глиною чи вугіллям, які перед чим розтовкли, сажею, або використовували червону глину. Виконуючи такі маніпуляції, майстрині могли отримати різноманітні кольори та відтінки, а також мали можливість їх комбінувати для створення нових. Тому рідко можна було зустріти розпис, що використовував всього дві-три фарби.

Під час приготування фарб додавали в'язкий компонент, такий як яєчний жовток або молоко, для забезпечення довговічності та стійкості кольору. Така фарба виявлялася більш стійкою та не змінювала свого відтінку, залишаючись стійкою до впливу часу.

Пензлі для стінового розпису виготовляли з шерсті котів, а щітки використовували різні, іноді навіть звичайні ганчірки, в залежності від потреби. Для точного малюнку геометричних фігур та ліній використовували посуд та шнурки.

Традиційні українські орнаменти

Розпочинався магічний процес з розпису печі та каміна, а потім прикрашали стіни, простягаючись навколо вікон та обходячи кутки приміщення. На поверхні печі малювали схематично викладені витончені зображення птахів – павичів, грифонів, фазанів.

На стінах оселі також з'являлася символіка «життєдайного дерева» з символічним вазоном – глечиком, що виступав основою для росту рослин, та птахами. Нерідко на стінах розміщувались й шлюбні символи, такі як виноград і райські птахи, які сприймались як втілення плодючості та щасливого союзу.

У традиційному українському розписі втілювалося глибоке фольклорно-образне сприйняття світу навколо, відображеного у певних знаках та символах. Ці витвори привносили космічне розуміння світу, тісно взаємодіяли з природними силами, живили конструкцію об'єкта, влаштованого в світі та землі, і наповнювали її енергією.

На початковому етапі елементи розпису схожі на орнаменти у вишиванні, різьбленні, килимарстві та інших видах мистецтва. Проте з часом розпис розвивається в самостійний вид творчості, здобуває власних мотивів і рис, формуючи свою унікальну систему.

Образи, які виникають на стінах українських хат, відзначаються глибоко вкоріненим земельно-космологічним підґрунтям, в якому віддзеркалюється взаємозв'язок людського життя та природи. Сам процес виконання нових малюнків чи відновлення старих також пов'язаний із даною концепцією. Це відбувається перед настанням свята Великодня, яке, маючи своє коріння в старовинних віруваннях, стало символом воскресіння, оживлення природи, життя, розквіту та енергії.

Найпопулярніші теми візерунків

Здійснюючи подорож по світу народного розпису, стає очевидним, що ключовим і найпоширенішим елементом є дерево життя, відоме як «вазон». Це може бути окремою композицією або стати нескінченним орнаментом у розписі. Цей візерунок широко розповсюджений в народному мистецтві, відображаючись в вишиванні, килимах, посуді, вирізках, скринях і багатьох інших творах.

Виноградні листки та кетяги, які вибухають на «вазоні», формуючи «чарівне дерево», є знаками процвітання родини, іноді асоціюються з молодою парою. Проходячи через різні етапи історії та соціального життя, мистецтво розпису почало втрачати свою глибину і почало виявляти прояви розкішної творчої уяви.

Петриківський стиль розпису

Нові форми розпису виникали з іншими стилями та матеріалами. Джерелом таких форм є село Петриківка в Дніпропетровщині. Спочатку це було використанням певних деталей розпису стін, розташованих в окремих частинах житла. Проте з плином часу це відокремилося та перетворилося на самостійний вид творчості. Петриківський розпис взаємодіяв з традиціями розписування писанок. Центральний образ в петриківських композиціях вирізнявся, створюючи враження, ніби малюнок вибухає на зовнішній поверхні, що підсилює сприйняття зображення як округлої форми – аналогії яйця.

Писанка, чи розпис на папері, свідчать про виникнення життя, його розквіт, циклічний хід розвитку та обіг кола життя. Розписування писанок чи створення візерунків на полотні, аналогічно розпису стін, високо цінує та відзначає життя у всіх його проявах. Букети, вазони, кущі - усе це символізує дерево життя.

Петриківський розпис має свої властивості: наприклад, центральний елемент, такий як квітка, плід чи ягода, розташовується так, щоб ракурс та вигляд були найвигіднішими, з різноманітними деталями та нюансами, виділеними окремо. Зображення квітки часто спрямовано голівкою до глядача, може бути намальована частково в профіль, нахилена до переднього краю, або в повному профілі. Характерними рисами петриківського розпису є також листя, що відкривається до людини, точне та чітке окреслення контуру, різноманітність рис і ліній, які роблять кожен мазок видимим окремо від сусідніх. Фарби використовуються густої консистенції, кожен мазок чітко виділяється, виокремлюючись окремо. В орнаменті все виражається через лінію, форму та колір. Елементи не накладаються один на одного, існують відокремлено і не перешкоджають один одному; листок не схований за квіткою чи стеблом і так далі. Це відтворює особливості національного побуту, де немає місця зайвим деталям, надмірному накопиченню речей і так далі.

Традиції національного розпису та малюнку постійно еволюціонують й донині. Художниці з села Петриківка викликають захоплення своїм мистецтвом по всьому світу, завдяки вишуканим розписам та вдало скомпонованим композиціям. Концепція "наївного живопису" здобула визнання на глобальному рівні завдяки видатним особистостям, таким як Марія Приймаченко та інші обдаровані народні художниці.